Сагач Галина Михайлівна, доктор педагогічних наук, доктор теології, доктор філософії (Словацька Республіка), професор, професор кафедри змісту освіти і методики навчання ОАНО, академік 4-х Міжнародних академій.
Мартиненко Володимир Федорович, доктор наук з державного управління, професор, професор кафедри обліку, оподаткування, публічного управління та адміністрування Криворізького національного університету, академік Міжнародної академії богословських наук.
ФІЛОСОФІЯ ТВОРЧОСТІ СУЧАСНОГО ПЕДАГОГА
«Творчість є перетворення небуття у буття». (Платон)
«…але рід мій – небесний». (Орфей)
«Праця педагога – це перш за все напружена праця серця… і творчого розуму». (Василь Сухомлинський)
«Творчість протистоїть безодні і хаосу». (Сергій Кримський)
«Це диваки, що прагнуть пояснити, за що ми любим небеса і квіти». (Микола Луків)
Оновлення суспільства, радикальні зміни – суперечливий і тривалий процес, пов’язаний із пошуком нових шляхів, креативних засобів здійснення перетворень в усіх сферах творчості, життєдіяльності, життєтворчості особистості як творчо-діяльної істоти на засадах античного синтезу Істини, Добра, Краси. Філософ Анаксагор писав, що людині варто народитися «заради споглядання Неба і порядку Всесвіту» [5, с. 513]. Філософ Геракліт вважав найпрекраснішою гармонію [там само с. 21], а солодкозвучний поет, музикант, співак Орфей «зачаровував, заворожував усе, диких звірів, людей співом, поезією», він ніби сплітав «вінки із фіалок» [ там само, с. 43], а його кращі творі були зафіксовані на золотих пластинах, що дозволяє нащадкам «пити із божественного джерела» бо ми – «діти Землі й зоряного Неба» [там само с. 44], у натхненні милуємося образом «Сонця, яке здіймається вгору на золотих крилах» [там само, с. 48].
В умовах драматичних викликів цифрової епохи, коли посилюються спроби змінити концептуальне духовно-моральне розуміння людини на «постлюдину», «біомеханоїда», як біо-цифрову конвергенцію, де нівелюються концепти живого – неживого, актуалізується необхідність філософського осмислення творчої активності, інноваційно-креативного потенціалу особистості педагога, його фахову компетентність через творчий дослідницький підхід – основну складову його фахової компетенції, а через нього і учня, пошуків ефективних стимулів їх розвитку, реалізації для втілення нових ідей, високих задумів, перспективних цільових стратегем, концепцій, настанов, орієнтацій, як «дерзання думки», коли нестандартний погляд «намагнічує тлінне духом вічності»[2, с.158].
Актуалізується проблема розвитку творчої особистості педагога за покликанням у психолого-педагогічних, філософських, богословських соціологічних дослідженнях. Психолого-педагогічні дослідження аналізують творчість особистості як об’єктивну рису педагогічної діяльності вчителя (Л.М. Лузіна, С. О. Сисоєва); аналізуються основні риси творчого вчителя (М. М. Поташник, Н. В. Кичук, В.А. Кан-Калик); умови розвитку педагогічної творчості (Ю.К. Бабанський, М. М. Поташник, В. І. Загвязинський); підвищення рівня творчої діяльності вчителя (В. А. Кан-Калик, Н. Д. Нікантров, І. П. Раченко); форми й методи розвитку творчих можливостей учнів у навчально-виховному процесі(Ю. З. Гільбух, А. І. Матюшкін, О. Я. Савченко); узагальнення творчого досвіду педагогічної праці вчителів-новаторів (Ш. О. Амонашвілі, М.М. Палтишев) [4, 406 с.].
На сьогодні недостатньо досліджені філософські, філософсько-теологічні засади творчої особистості педагога, теоретико-методологічні та практичні результати їх втілення в систему реформованої освіти.
Феномен творчості, еврілогія як теорія творчості, люди-креативи є тезаурусом суспільства, тому це вимагає системного, комплексного аналізу феномена творчості з метою створення сприятливих умов для творчого розвитку духовно-моральної особистості, зокрема, в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, з урахуванням кращих здобутків інститутів підвищення кваліфікації, академій неперервної освіти різних областей України, що допоможе державі вийти на світовий рівень, сприятиме становленню процесам державотворення, націєтворення, культуротворення, демократизації, розвитку громадянського суспільства щасливих і творчих людей: «…у сфері інтеграції пізнавальних та загальнокультурних процесів ми стикаємося із закономірностями мегасинтезу Історії, Духу та Творчості» [2, с.93].
Динамізм сучасної цивілізації, прискорення часу, швидкісна зміна технологій, наступ «технобісся», рецидиви антиінтелектуалізму, аморальності, парадоксальна непередбачуваність актуалізують проблему розвитку творчої особистості, яка задовольнила би зростаючі потреби суспільства у лідерах впливу, знакових особистостях із благословенною харизмою креативності в умовах знецінення соціального престижу освіченості, духовності, інтелектуальності, науковості. Руйнуючий фактор схильності деяких молодих педагогів до конформізму, тривіальності, залежності, покірності, економії власних інтелектуальних зусиль, стандартизації мислення, знецінення живого слова, інфляції віри і моралі, втрати творчої самостійності має бути подоланий духовно-моральною мотивацією до самоудосконалення, реалізації своїх творчих ресурсів у рідній Україні, а не на ланах Європи.
Творча особистість – це Божий дар, діапазон творчості якої охоплюють дії від задуму, нестандартного розвитку завдання до створення об’єктивно нового у певній галузі. Теорія творчості (еврілогія) П. К. Енгельмейєра описує творчу особистість, як прогресивний елемент, який дає все нове. В. І. Андрєєв описує творчу особистість, для якої характерна стійка, високого рівня спрямованість на творчість, мотиваційно-творча активність, яка виявляється в органічній єдності з високим рівнем творчих здібностей, що дозволяє досягти прогресивних, соціально й особистісно вагомих творчих результатів в одній чи декількох видах діяльності.
С. О. Сисоєва аналізує підготовку креативного вчителя у книзі «Підготовка вчителя до формування творчої особистості учня». [4, 406 с.].Вона аналізує інтелектуальну активність, інтелект і творчі здібності у поглядах Д.Г. Богоявленської, ставлення до навчально-пізнавальних завдань у В.І.Загвізинського, зв’язок творчої особистості з самоудосконаленням професійної діяльності за Н.В.Кузьміною; через творчі процеси мислення, діяльності за Г. Д. Пирьовим, Г. Нойнером, В.Калвевейтом, Хакслі Клейном.
Цікаві дослідження здібностей до самореалізації належать П.Олександрову, через творчий потенціал – у працях П.Ф.Кравчука, через інтелектуальну активнфість, творче мислення, творчий потенціал у дослідженнях Н.В. Кичук. Важливі перцептивні та інтелектуальні особистості з великим творчим потенціалом виділив Я.О. Пономарьов: надзвичайна напруженість уваги, висока вразливість, цілісність сприйняття, інтуїція, фантазія, вигадка, дар передбачення, великі знання, відхилення від шаблону, оригінальність, ініціативність, наполегливість, висока самоорганізація, працездатність, особливості мотивації, задоволенням не тільки у досягненні мети творчості, але й у самому процесі творчості через нестримний потяг до творчої діяльності.
У дослідженнях А. Н. Лук аналізуються характерні риси творчої особистості через готовність до ризику, імпульсивність, незалежність суджень, самобутність, несприйняття на віру, критичне мислення, сміливість уявлення та мислення.
Американський соціолог Дж. Беккер аналізує людей-креативів, яким притаманні потяг до боротьби з перешкодами, подолання суперечностей, бунт проти існуючої ієрархії цінностей, в яких вищим критерієм оцінки особистості є творчі здібності, а не багатство і соціальне походження.
Я.О. Пономарьов грунтовно описав 60 показників психології наукової творчості, Н.Ю. Посталюк аналізує творчий потенціал особистості, як інтеграцію високого творчого потенціалу і ступенем активності до його реалізації. Креативогенні особистісні утворення враховують творчу активність особистості через призму якості когнітивних процесів, коли в особистості задіяні обидві півкулі мозку. Отже, креативність розуміється, як пошукова, перетворююча активність, через творчі здібності, індивідуально-психологічні здібності до створення нового, оригінального продукту, пошуку нових засобів діяльності.
А.Н. Лук виділяє 3 групи творчих здібностей, пов’язаних з мотивацією (інтереси, схильності), з темпераментом (емоційність), розумовими здібностями, інтелектуальністю. Люди-креативи мають певний «ген творчості» (здібний, розумний, обдарований, талановитий, геніальний), що призводить до успіху у певній сфері діяльності.
У США та інших країнах постійно ведуться дослідження інтелектуальної обдарованості особистості, творчої обдарованості майбутніх лідерів суспільства, у тому числі, учителів. В Інтернеті оприлюднено список 10 топ-книг із креативності. Науковці різних країн світу активно працюють над проблемою розвитку креативності особистості, яка діє у різних сферах, зокрема, у менеджменті, рекламі, політиці, бізнесі.
Остін Клеон у серії книг «Кради як митець» описує нестандартний погляд особистості на звичні речі, не будучи генієм, а лише самим собою. Його книги надихають до творчості у нестандартних ситуаціях.
Кріс Гріффітс і Меліна Кості написали книгу «Посібник із креативного мислення», який допомагає актуалізувати прихований креатив особистості і застосувати його на практиці. Автори описують творчість, як рушійну силу у досягненні неймовірних результатів, спираючись на практичні інструменти «мозкового штурму».
Марк Леві у книзі «Геніальність на замовлення» описує метод фрірайтинг, який допоможе викликати геніальність на замовлення. Автор описує 15 принципів для розв’язання будь-яких проблем та активізації креативності.
Майкл Мікалко у книзі «Злом креативу» допомагає знаходити нестандартні виходи зі складних ситуацій, спираючись на здобутки креативного мислення великих творців минулого. У книзі «Рисовий штурм» Майкл Мікалко допомагає віднаходити геніальні ідеї, що «літають у повітрі». У книзі подано практичні вправи, головоломки, загадки та історії творчих проривів, що надихають читача до активних дій.
Пол Арден у книзі «Стрибай вище голови» описує великий досвід у виникненні нестандартних ідей у рекламному бізнесі. Автор ділиться власним досвідом і умінням креативного мислення.
Естаніслао Бахрах у книзі «Гнучкий розум. Як бачити речі інакше і думати нестандартно» пояснює, що креативне мислення як навичку потрібно розвивати протягом усього життя, застосовуючи техніку стимулювання мозку, що змінить і розширить світогляд людини і допоможе творчо бачити усі речі.
Ед Кетмелл, Емі Воллтес у книзі «Корпорація творців. Як подолати приховані загрози, що вбивають справжнє натхнення» описують завдання для будь-якого менеджера, керівника компанії, щоб запобігти творчому вигоранню. Це допоможе зберегти компанію креативною, нестандартною і правильно комунікувати із кожним членом великого колективу.
Х’ю МакЛаод у книзі «Ігноруй усіх, або Як стати креативним» переконує, що креативність потрібна всім – садівниками, бухгалтерам, інженерам, педагогам. Автор зібрав 40 яскравих і практичних есе, які спонукають творчо думати і творчо діяти, «ігноруючи всіх, прислухаючись до власних бажань і намірів».
Дмитро Чернишов у книзі «Як люди думають» аналізує поняття «думати» креативних людей, які мислять інакше, ніж 99% інших. Книга закликає «увімкнути мізки» і жити творчо. Автор пропонує головоломки, загадки, невідомі факти, цікаві історії, які допоможуть активізувати креативне мислення.
Філософсько-богословський підхід розглядає творчу особистість, в якої здібності дані Богом. Видатний християнський філософ ХХ ст. Микола Бердяєв пише у книзі «Смисл творчості»: «Бог кличе людину до творчого поривання і до творчої відповіді на любов Бога» [1, с. 74]. Мислитель мріяв про народження нової, творчої, релігійної епохи через антроподицею – виправдання людини через творчість в умовах кризи людства, банкрутства гуманізму, демократії, свободи, коли «Світ має пройти через варваризацію». Філософ описав істинний шлях духовного розвитку особистості і суспільства ,як шлях духовного звільнення від матеріального й суєтного світу, з полону необхідності. Це має бути рух вгору по лінії Всесвітній, рух у Дусі, шлях творчості нового життя, звільнення від гріха, подолання зла, бо творчість – це звільнення і подолання, вихід і перемога, щастя творчої активності у жертовній діяльності: «Шлях спасіння від духовної смерті, від власної темряви – шлях творчого потрясіння духу» [1, с. 38].
На думку Миколи Бердяєва, особистість творчістю відкриває у собі сили Бога і світу, істинний гнозис, одкровення смислу Історії, зберігає «сонячну свідомість», як у геніального Григорія Сковороди та інших велетів духу. Творчістю відбувається «народження в людині Бога», творчістю людина виправдовується перед Богом, що є таємницею християнської культури.
Філософія творчості осмислена у вимірі християнських цінностей, де визначається Божественність світу людини за своєю природою, де «світовий процес є самооткровення Божества, він здійснюється всередині Божества. Бог імманентний світу і людині. Світ і людина імманентні Богу. Все, що відбувається з людиною, відбувається з Богом» [1, с.6].
Філософ осмислює «творчість космосу», розуміє зло як «відпадіння від Божественного смислу», «богозалишеність і богоспротив людини». Він закликає звільнитися від «світу і перемогти його». Бердяєв вірив у «божественність світу, у внутрішню божественність світового процесу, у нечесність усього земного, у божественність обличчя людського»[Бердяєв, с.6], Філософ стверджував божественність людини у творчості, відстоював «вічну правду динаміки абсолютного духовного життя», бо «творче життя є життя вічне, а не тлінне» [1, с.6].
Великий мислитель Микола Бердяєв писав: «Остання таємниця людська – народження в людині Бога. Остання таємниця Божа – народження в Бозі людини. І таємниця ця – єдина таємниця. Бо не тільки людина потребує Бога, але і Бог потребує людини. У цьому – таємниця Христова, таємниця Боголюдини» [1, с.6].
Як релігійний філософ М. Бердяєв прагнув розвинути мислення у напрямку максимізації, відстоював «царственне відчування людини, релігійне усвідомлення Антропоса як божественного Лику» [1, с.7]. Він розробив поняття теодицеї – виправдання Бога, якому присвятив багато праць. Філософ підкреслював, що наступає пора писати виправдання людини – антроподицею, яка є єдиним шляхом до теодицеї.
М. Бердяєв стверджував, що народжується релігія людини – перехід в інший план буття із плану буття, із плану матеріального. Філософ підкреслює «кризу роду і матерії», відстоює «народження людини і життя духу як сутність нашої епохи», бо «Творчість створює нову людину і новий космос» [1, с.162], а мистецтво прагне одухотворити, увічнити живі ідеї, виражені природою.
Уся орієнтація життя із зовнішнього плану має перейти всередину, як містерія духу, як етапи його у вічності здійснюваного шляху. Філософ осмислював глибини духу в людині, відстоював «свободу творчого духу», свободу від «користолюбно-прагматичної природи науки»(Бекон), бо така «наука не знає останніх таємниць, не знає Істини, а знає лише істини» [1, с.11]. Це корисно для часткових станів буття, наука економічно прилаштовується до світової даності, в неї «послух світовій необхідності». Цей світ він вважав некосмічним станом роз’єднаності і ворожнечі, атомізації й розпаду живих монад космічної ієрархії. Цей «світ» є породженням людського гріха, він сковує людський дух у «безвихідному колі». Звільнення від цього «світу», подолання гріха і зла необхідно для творчості нового життя. Свобода – це любов, а рабство — це ворожнеча [1, с. 2]. Філософ закликав вийти із ворожнечі світу в космічну любов через мужній спротив злу. Він критикував занепад душ, пасивність, покірність душі, гру у подвійні думки, розслаблену байдужість до добра і зла. Занепала душа «кокетує» із люцифером [1, с.2], а творчий акт є завжди звільнення і подолання. Філософ пише, що жах, біль, пасивне страждання мають бути переможені творчістю, яка є виходом і перемогою.
Людина створена Творцем геніальною (не обов’язково генієм). Свою геніальність вона має розкрити творчою активністю, перемогти все особисто егоїстичне й особисто самолюбне. [1, с.З]. Філософ вважав, що людська природа у своїй першооснові через Абсолютну Людину Христа уже стала «природою Нового Адама і возз’єдналася з природою Божественною» [1, с.З]. Бердяєв писав: «Тільки звільнення людини від себе приводить людину до себе», творчістю людина відкриває в собі сили Бога і світу [1, с.З].
Філософія шукає не світ, а «істину світу», «смисл світу» [1, с.12].
Філософія є творчість, а не пристосування до світу, це особливе мистецтво – мистецтво пізнання, бо вона – творчість, це особливий дар згори, покликання, бо на творчості відбивається особистість Творця не менше, ніж на поезії та живописі. [1. с.12]. Творчість – це вихід за межі цього світу у трансцендентальне.
Переосмислюючи філософію творчості Бердяєва, трансформуємо його ідеї на творчу природу педагогіки, її етико-філософський політ, пізнавальну жадобу, як історію духу, історію самосвідомості людського духу у свободі творчого акту, у мистецтві пізнання [1, с.14].
Педагогічна творчість має своїх велетів у педагогічному Пантеоні. Педагогічна творчість – це сукупність духовних сил людини, цілісна напруга духу прорватися до смислу світу, до свободи світу, до таємниці людини. Антична тріада істина-добро-краса у сучасному світі духовно відчужених людей актуалізуються у творчій інтуїції — вселенській Істині, здобутою свободою творчості. Філософи підкреслюють необхідність духовного, соборного спілкування «зібраного духу» [1, с. 15], героїчного і жертовного подолання хаосу. Творча інтуїція педагога – це творче дерзання у пізнанні, проникнення у глибини світу, його сутність, але вона передбачає соборність [1, с.16].
Микола Бердяєв описав творчий екстаз особистості як шлях творчості духовно-релігійної людини. Релігійна свідомість довго бачила у творчості лише «мирське», а не духовну практику. Нова релігійна свідомість ХХ-ХХІ стст. ставить питання про творчий досвід, як релігійний, який виправдовує особистість. Бердяєв порівнює творчість з духовністю, релігійністю, аскетикою. Він вважав, що творчий екстаз — екстаз релігійний, шлях творчого потрясіння всієї сутності людини, бо це нова релігійна свідомість, «свідомість творчої світової епохи» [1, с. 98]. За Бердяєвим, Творець зберігає євангельську заповідь не любити цього світу, бо Він не від світу цього. Творчість є подолання світу – не аскетичне, але рівноцінно йому. Творчий акт – це завжди вихід із цього життя, цього світу, розкування і розривання ланцюгів. У творчому екстазі перемагається важкість світу, згорає гріх і просвічується «інша, вища природа». Це творчість дерзання, де згорає світ цей, де творчі цінності – не мирські, а трансцендентні, це одкровення творчої таємниці космосу. Творчістю утверджується інший світ, цей світ долається аскетичним зусиллям. Істинна творчість – світлоносна, бо це «вихід із темряви». Демонічне зло людської природи згорає у творчому екстазі, перетворюється в інше буття (подолання світу – не аскетичне, але рівноцінно йому. М. Бердяєв писав: «Творче життя є життя вічне, а не тлінне… Істинні творіння входять у вільний космос» [1, с.100].
Духовні плоди вищого життя зріють на шляху покаяння, очищення, витіснення темряви для народження нового життя. Таємничо і дивовижно перероджується покаяння у творче піднесення, творчий екстаз. М. Бердяєв писав, що «Світ має бути переможений аскетично і творчо». Нині зменшилася святість у світі, втрачається дар святості, Бердяєв мріє перевести людину у творчу світову епоху, до дерзання творчості. Ми стоїмо перед новим усвідомленням відношення святості і геніальності, бо лише творчістю можна себе спасти. Геніальний першорозум України Григорій Сковорода творив велике, цінне для народу і світу, був світлоносним для світової культури. В усі часи філософ, педагог, просвітитель від Бога своєю творчістю переображують світ, бо творять нову реальність, нову людину, яка дерзанням творчого духу долає виклики епохи у пошуках Істини, утвердженні Віри, Надії, Любові, Софійності, актуалізуючи творчі засади педагогічної дії на інтеграційних засадах науки і мистецтва. Академік В.І. Вернадський осмислив синтез науки і мистецтва, творчу роль мистецтва, яка розширює обрії наукових уявлень, поглиблює погляд на світ, збагачує ідеї, думки, спостереження, емоції, етико-естетично забарвлює наукову творчість. Мистецтво необхідне і саме по собі, бо цікавиться усіма виявами життя, в якому бажані зустрічі із прекрасним. В.І. Вернадський писав про шляхи пізнання природи, людини, космосу в їх нерозривному переплетінні. Він вважав, що припинення діяльності людства чи у сфері мистецтва, релігії, філософії, чи суспільного життя не може не відбитися хворобливим, навіть гнітючим способом на науці. Він писав, що великі майстри «хапають часточку нового і з’єднують з вічним, народним…Художник з’єднав нове зі старим. Старими засобами вводить нове і цим впливає на людство. Народне мистецтво викликає патріотичні почуття, є великим благом для народу» [3, с.47 ].
Отже, філософсько-богословський погляд має спільну фундаментальну духовну основу, яка актуалізує софійність, потяг до Божественної досконалості, є гарантом розбудови креативного суспільства [2 с.121 ].
Яскравим прикладом синтезу науки і мистецтва є педагогічна й просвітницька творчість колишньої одеситка, нині громадянки США Ольги Збарської, доктора філософії, талановитої поетеси і художниці. Вона багато їздить у США, країнами Європи, демонструючи інтегровані презентації в живих аудиторіях та віртуальних в Інтернеті. Вона творить у красі, бо відсутність краси є безсилля ідеї, за словом В.С.Соловйова.
Ольга Збарська є яскравим прикладом творчої особистості, яка поетичним словом і пензлем, публічною комунікацією творить свій дивовижний Ізмарагдовий Світ.
Усім мислителям-просвітникам, митцям, поетам і художникам, композиторам і акторам, музикантам і співакам хочеться присвятити Оду Творчості, спробуючи зануритися у духовно-моральну їх незбагненного творчого поліття на шляху до безсмертя.
Ода творчості поетів від Бога
Поети – люди від Бога, етичний камертон серця, народу, суспільства, його совість і надія на щасливу Долю, як «безсмертний дотик до душі»(Ліна Костенко).
Вони невтомно увічнюють Час нев’янучим словом-логосом, вкарбовують мудрість осердеченої думки у Небеса, як «акушери істини», за Сократом.
Вони – натхненні творці прекрасних образів, які надихають сучасників до власної словотворчості в умовах інфляції слова, кризи віри і моралі у цифрову епоху.
Вони – яскраві світильники над дитячою колискою і останнім земним притулком шанувальників Краси Життя.
Вони – невтомні медоносні бджоли, які збирають нектар із нев’янучих квітів Істини – Добра – Краси на високих горах і зелених полонинах скарбів мудрості попередників і сучасників, бо піклуються про майбутні покоління зголоднілих за Щастям.
Поети – часом не визнані за життя, деякі живуть у бідності й аскезі, але багаті душами, мистецькою фантазією, мріями, якими злітають вище небес у зоряні обійми Всесвіту.
Поети від Бога – прозорливці, яким відкривається Істина за правдиву жертву любові, за подвижницьке служіння людям словом животворящим.
Вони вміють бачити те, чого не помічають інші, хоча й дуже поважні та славетні. Ім відкриваються таємниці Неба і Землі, вони розшифровують знаки Природи у глибинах морів та океанів, швидкоплинних рік та кришталевих озер, у прадавніх лісах і пекельних пустелях. Всюди вони говорять із Богом, а наодинці – із власною душею.
Вони чують те, чого часом недочувають інші, бо їм дано розуміти райські співи птахів, тихий шепіт трав, ніжний гомін квітів, пісні невтомних вітрів, музику озер і річок, морів і океанів.
Поети від Бога осердеченим словом ніжно торкаються наших душ, насичуючи вищими смислами мудрості й праведності, віри, надії, любові, софійності.
Вони мають крилаті душі, живуть із нами на грішній землі, а головами торкаються зірок, линуть до них, як до рідних сестер, щоби надихати людей некрилатих. Поети – вільні духом, не можуть творити без кисню свободи, без духовної емпатії з усім Божим світом, який для них є оазою мудрості, добра і світла.
Поети – часом чудернацькі, дивовижні, непрактичні, ніби не від світу цього, бо живуть в ідеальному світі вищих цінностей, замріяними думками линуть у далекі світи у пошуках Птаха Щастя, аби молитовно приманути його в обійми самотніх, забутих, злиденних, нещасних. Саме поетам від Бога Птахи Щастя час від часу дарують свою милість і щедроти.
Поети – чисті серцем, як діти ангельського віку, бо душею не старіють, вони радісно споглядають Божий світ, дивуючись, відкривають Істину, про яку мріють усі інші люди, в яких є великі знання, але теплохладні серця, які не творять дива.
Поети – пророки, віщуни утаємничого майбуття, яке їм відкриває Творець за жертовне служіння Слову-Логосу. Вони обдаровані натхненням, інсайтом, «божественним божевіллям» (Платон), бо через них часом говорить-віщує Сам Бог.
Поети від Бога – наша слава і радість, надія для безнадійних, любов для нелюблячих, віра для невіруючих, сила для безсилих, мудрість для немудрих, багатство для злиденних, бо вони збирають скарби краси для Царства Небесного.
Поети – solo аmore (лат.) можуть співати тільки любов’ю, бо залишають цей світ тільки тілом, а своїм натхненним словом, як нев’янучий сад-рай душі, є безсмертними у віках, бо наближають вічність рідному народові у земному саду-раю, де «цвіте черешня в мами на городі» (Микола Луків).
Поезія має дивовижну чаромагію: вивищує серця, облагороджує душі, надихає на життєтворчість тих, кого спрямував шукати нетлінну красу і мудрість злотоцінну у Божому світі наших воістину Ноєвих часів, де чується «шерхіт люциферового крила», за Ліною Костенко. Вони творять у Красі, перетворюючи неідеальну дійсність в ідеальну.
У благословенному Ноєвому Ковчезі знайшло сокровенне місце його величність Мистецтво, як іскра Божа, як поклик Вічності, як утішання стражденних сердець у пошуках творення «сердечного раю», про який молив Господа Т.Шевченко.
***
Творча харизма Ольги Збарської може бути об’єктом спеціального дослідження, зокрема, біографічним методом, а нам хочеться відзначити велику творчу енергію талановитої, яскравої, завжди усміхненої жінки, яка володіє різними креативними здібностями: артистичними, ораторськими, науковими, мистецькими, як філософ думки, як поет слова, як художник образу. В її публічних виступах відчувається хороша професійна база, отримана ще в Україні, в Одесі, де була захищена кандидатська дисертація, крім того, має великий вплив на людей її висока педагогічна культура. На презентаціях вона натхненно читає свої вірші, написані російською та англійською мовами, а серця слухачів реагують на оригінальну музику її поетичного слова на тлі її живописної творчості – різнобарвних, яскравих картин авторки, які демонструються на великому екрані. Посилюють етико-естетичне враження співучасники творчих акцій Ольги Збарської в особі талановитого композитора Ігоря Морозова, вдалої режисури, участі акторів, читців, балетної групи та світлового супроводу виступів Ольги Збарської[6].
В іміджі поетеси і художниці органічною домінантою виступає її наукова харизма, системний, креативний підхід до власної науково-мистецької творчості з потужною орієнтацією на ефективність публічної комунікації з різними аудиторіями.
Професійний портрет Ольги Збарської має відблиски променів енергії і любов до слова Марини Цвєтаєвої, артистизм і самобутність Віри Холодної, риси наукового світогляду Софії Ковалевської, європейської освіченості та інтелігентності, успадковані від професорської родини батьків, гарного виховання на кращих зразках слов’янської та світової культури. Вона сприймається, як образ легкокрилого Вітру у сонячних променях, який дарує пісні Неба у супроводі «сонячних кларнеті» раннього П.Г. Тичини. Ольга Збарська прагне утверджувати красу в єдності, цілісності, вільній різноманітності, сповідуючи ідеали всезагальної солідарності, позитивної всеєдності В.С. Соловйова зі сподвижниками.
Одеське земляцтво м. Нью-Йорка підтримує популяризацію творчості Ольги Збарської у США та інших країнах. Її творча доля – цікавий взірець успішної кар’єри талановитої українки в США, яка зросла не на матеріальних капіталах чи фінансових потоках, а потужними власними науково-творчими зусиллями у польоті духу силою креативної думки, Богом дарованої мистецької талановитості до поезії і живопису, просвітницької діяльності.
Вона – майстер публічної комунікації, тонкий педагог і психолог, знає і враховує потреби аудиторій, за натурою – велика оптимістка і трудівниця, яка обдарована вщерть заповненими залами, яка вміє «усміхатися Всесвіту», дарує людям надію і натхнення словом і художнім образом живопису. Ольга Збарська зізнається, що її надихає саме життя і люди творчістю через призму свого «я». Вона зізнається, що не може не писати й не малювати, не займатися наукою і мистецтвом, як «жар-птаха», бачить світ у гармонійному поєднанні, що виливається «бісером рядків», «безсмертям на кінчику голки».
Свою творчість у різних жанрах Ольга Збарська присвячує творчим людям, а в науковій діяльності її цікавить розвиток креативного мислення особистості, тому в неї є вірші про науку, філософію, психологію.
Ольга Збарська любить Україну, сонячну Одесу, пам’ятає усе, що їй подарувала рідна земля. Її книгу «Брейнсторм (мозковий штурм)» читають у 14-ти країнах світу. Авторка виступає в ООН та інших знакових організаціях про розвиток креативного мислення, спираючись на секрети майстерності в поезії та живописі. Ольга Збарська мріє перетворити свою творчу компанію в Інститут креативного мислення і необмежених можливостей, що є благородною метою, яка не знає кордонів.
Креативне мислення, амброзія фантазій, крилата захопленість – усе сприяє, успішній і щасливій реалізації особистості, здатної приймати ефективні рішення у професійній діяльності і життєтворчості. Поезія і живопис активізують ліву і праву півкулі мозку особистості, на які діють інтелектуальне мистецтво і мистецька наука у формах зорових і слухових образів, ефективної динаміки змісту і форми, структури і кольору, образу і мелодії. Ольга Збарська проголошує: «Я життя пишу», «світанок чекаю», а «в старому все таке нове», описує «вінок пристрастей і болю». Наводимо в оригіналі російською мовою деякі фрагменти її поезії: «Я живу в падеже творительном», «Зависима и временем распята на Кресте Судьбы», «Небо я на себя оброню», «Меня влечёт Безмолвие Пространств», «По капле пью осенний аромат», «И зацвести, как вольная полынь, испить живую синь озер небесных», «Я жизнь пишу», «Склонясь пред красой озябших Муз», «на паперти любовных излияний», «вдохни струю Божественного Света», «лазурь изумрудных пасторалей», «плачет роса по несбывшейся Встрече»… [6].
Ольга Збарська полюбляє метод антитези, майстерно працює на енергетиці суперечностей, вона пише: «Мені тісно на вітрі і вільно у клітці», вона майстерно володіє експресією мистецтва і раціональністю науки.
Ольга Збарська дарує натхнення аудиторіям, ніби медитує у захопленні, коли апелює до «струменів Божого світла» (Вірш «Втікачу»), вона утверджує цінність Часу і Вічності у вірші «Ми розіп’яті на циферблаті годинника», закликає жити сьогодні, бо завтра буде пізно, вона запрошує у чарівний світ, де ніби лунають звуки арфи, кіфари, небесного органа.
Інтимна лірика Ольги Збарської наповнена високими почуттями любові і надії, знахідок і втрат, щастя і розчарування, самотності і прагнення знайти своє щастя. У вірші «Неймовірна можливість» Ольга Збарська стверджує: «Я все одно тебе знайду…Я все одно тебе дочекаюсь…». Парадоксальне мислення поетеси демонструють її образи: «Вірю в нездійсненність моєї мрії» [6].
Поетична майстерність, ажурна в’язь словообразів Ольги Збарської теж потребує окремого дослідження, але усіх вражає густа художня образність та інтелектуальність її поезії; тонке й вибагливе мереживо слів, яскравих емоцій, художніх образів мають високу експресивність у палітрі ніжності, величності, широкого діапазону психологічних настроїв особистості.
Ольга Збарська має підприємницьку жилку, що не так часто трапляється у науковців і митців. Вона була директором трьох компаній, вела гуманний сервіс з підрозділами: медичним, дитячим, психологічним, для людей похилого віку, для розвитку творчого потенціалу особистості, консультувала, як виходити зі стресових ситуацій. Свої наукові дослідження вона супроводжує тренінговими заняттями з індивідуальним підходом до особистості, тому її діяльність є прикладом креативного менеджменту. Ольга Збарська використовує різні жанри: розповідь, візуальні винайдення, спілкування через мистецтво поезії та живопису, орієнтується на кольоротерапію, у художніх салонах вона виставляє свої великі полотна, де гармонійно взаємодіють образи, смисли, фактура, структура, колір.
Ольга Збарська постійно шукає нові форми презентації своєї творчості, має успіх у творенні олійних картин та із напівдорогоцінного каміння, зі шкіри тощо. Вона справедливо вважає усіх людей потенційно талановитими, надихає бажаючих не втрачати дорогоцінний час життя, пропагує цікаві вправи для тіла й мозку, які активізують творчі ресурси людини. Її провідна ідея – це творча свобода, повне відречення від заборон, бо «все можливо у необмеженому світі». Вона мотивує до максимальної реалізації творчих ресурсів особистості, бо творче життя є вічне. Нові ідеї народжуються у динаміці творчого життя, у мистецтві думати поза шаблонами, вона закликає не боятися помилок, не лінуватися, бо у всіх є креативне начало, яке можна і треба розвивати.
Наукову діяльність Ольги Збарської підтверджує її дисертаційне дослідження, присвячене самовизначенню, саморегуляції творчої особистості, де авторка актуалізує латеральне, бокове мислення творчих людей у всіх сферах діяльності. У своїй творчості, публічній комунікації просвітниця закликає аудиторії згадати себе дитиною, зростання в усвідомленні смислів життя, щоденно виділяти від 7-ми до 20-ти хвилин на ігрові вправи, тренінги з метою посилення креативності. Популярністю користується книга Ольги Збарської «Мистецтво, яке стимулює головний мозок». Ці матеріали видані у Каліфорнії англійською мовою, є в Інтернеті, у відеороликах[6].
Ольга Збарська охоче виступає з лекціями-семінарами у різних організаціях, надихаючи людей до успішності через креативні дії, що підтверджується красою образів поезії та живопису. В Інтернеті представлено святкування Дня російської мови в ООН, де Ольга Збарська читає свої вірші та науково коментує роль поезії як вищої форми метафоричного мислення. Вона справедливо стверджує, що поезія – це таїнство, помножене на особисті переживання і ступінь майстерності автора. Особливе враження на аудиторії справляє мелодекламація Ольги Збарської на музику Ігоря Морозова на тлі її картин, де переплітаються земна і космічна палітра із концептами: Небо – Космос – Земля – Природа – Квіти. Шанувальники поезії звертають увагу на легкість, ефірність, експресивність, насичену образність, музикальність, співзвучність слів поезії Ольги Збарської. Часом виникає відчуття чаромагії, дивовижного мережива образів – відчуттів – асоціацій, коли інтегрується енергія поезії і живопису, як голос любові, мелодії серця, символіки екзотичної краси, як синергетичний букет натхнення.
Ольга Збарська артистично і харизматично діє на серця людей, переносить їхні думки у світ фантазій, ілюзій, мрій, вона закликає творити, думати «тягнутися до Сонця», а в мистецькому шоу «Мій Ізмарагдовий Світ» вражає симфонією краси, як особливого виду позитивної духовної енергії, гармонійне поєднання поезії, живопису, музики, танцю. Це унікальне дійство можна знайти в Інтернеті і надихнутися інсайтами творчості усіх дієвих осіб. Її улюблений колір – зелений, як колір Весни, Початку, Креативу.
Творча мрія Ольги Збарської – створення Поетичного Театру, в якому царюватимуть всі жанри мистецтва, наукової творчості де «проростатимуть життя насіння» через призму кордоцентричної філософії життєтворчості.
Цінним у творчості Ольги Збарської є прагнення до Вічного у пошуках смислу життя, творення загальнолюдських цінностей Добра і Краси в обіймах серця, у майстерному творенні Ізмарагдового Світу як універсальної мрії про щастя, яке наближається і звеличується благословенною творчістю, як свято душі, як інсайти поезії і живопису, як незбагненна мрія стояти ногами на Землі, а головою торкатися Зірок. Нині актуалізується філософія творчості християнських мислителів, які стверджують: «Світське, вільне мистецтво повинне іманентно дійти до релігійної межі… Останні глибини всякого істинного мистецтва – релігійні… Творчість художника у межах своїх – теургічна дія» [1, с.304].
Бажаємо Ользі Збарській, її творчій команді, усім сподвижникам і дивовижними послідовникам в усіх країнах світу, від Одеси до Нью-Йорка, від Києва до Вашингтона тощо невтомно й жертовно примножувати сакральну красу співтворчості у Світлі Божої любові та натхнення, всесвітнього просвітлення, бо кожен із нас може сказати словами видатного українського поета Миколи Луківа: «Це диваки, що прагнуть пояснити, за що ми любим небеса і квіти».
Література
- Бердяев Николай. Смысл творчества. (Опыт оправдания человека). Москва. 1927. 240 с.
- Кримський С.Б. Запити філософських смислів. Київ. ПАРАПАН. 2003. 240 с.
- Сагач Галина. Скарби краси. Київ. КВІЦ. 2019. 296 с.
- Сисоєва С.О. Підготовка вчителя до формування творчої особистості учня. Київ. Поліграфкнига. 1996. 406 с.
- Фрагменты ранних греческих философов. Ч.1. Москва. Наука. 1989. 576 с.
- Електронна адреса Ольги Збарської: www.zbarskaya.com.